Серед основних способів огранювання алмазу прийнято вважати діамантовий та огранювання трояндою. А алмаз, оброблений в діамантовому огранюванні, як правило, має ціну в кілька разів більше, тому що цей варіант огранювання вважається найкрасивішим. Він найбільшою мірою дозволяє розкрити красу діаманта і надає каменю чудового блиску та відображення променів.

Обробляючи алмаз в такий спосіб, ювелір робить грані форму трикутників чи ромбів, які розмішаються в шаховому порядку на різних ярусах. Верхню частину каменю прийнято називати “верхом” чи “коронкою”, плоску — “майданчиком” чи “таблицею”, а нижня зветься “павільйоном”, рідше – “низом”. А ось таким поняттям, як “рундист”, прийнято вважати лінію, що розділяє верх і низ каменю. Грані низу з’єднуються в точку, яку професіонали називають “калетою”, рідше – “шип”.

Найперші правила діамантового огранювання були винайдені паризькими майстрами приблизно у 1600 році. Згодом техніка ограновування удосконалювалася, але основні принципи збереглися до наших днів. У найпростішій формі огранювання – ординарній, присутне по вісім граней у нижній та верхній площинах діаманта. Навіть сьогодні таке огранювання застосовують для найбільш дрібних каменів.

І лише у 1919 році талановитий математик Марсель Толковський опублікував дослідження «Diamond Design», у якому вказав найбільш оптимальні пропорції для огранювання алмазу. Саме при такій обробці промінь світла, що проникає через корону в камінь, відбивається від граней низу за принципами закону повного внутрішнього відбиття, а потім повертається назад. Ця властивість і створює «гру світла». Ювеліри називають таке огранювання діамантом Толковського. Повне діамантове ограновування налічує 57 граней – 33 грані на лицьовій стороні та 24 на тильній. А сам діамант має форму кола.

Також необхідно відзначити, що від величини каменю безпосередньо залежить кількість граней, які він набуває після обробки: чим більший алмаз – тим більше граней. Якщо маса менше 0,03 карат, діамант матиме 17 фацетів, діаманти від 0,03 до 0,05 карат – 33 фацети. Такий спосіб огранювання прийнято називати швейцарським. Як правило, якщо маса діаманту більше 0,03 карата, він ограновується в стандартну кількість граней – 57.

Вкрай складним завданням для будь-якого майстра є надання діаманту максимального блиску. Професіонали поділяють зовнішній та внутрішній блиск. Прийнято вважати, що зовнішній блиск – це промінь світла, що відбивається від самого каменю, а під внутрішнім блиском прийнято вважати світло, яке відбивається від тилу граней, а для цього слід грамотно розрахувати значення кутів між ними. Максимальне внутрішнє віддзеркалення дає правильно розрахований кут між рундистом та гранями павільйону. Також існує таке поняття як симетрія граней. Якщо симетрія “слабка”, тоді світлові промені будуть неправильно потрапляти в діамант, та й, відповідно, виходити з каменю також неправильно. Також необхідно відзначити, що на блиск діаманта дуже сильно впливає ретельне полірування, від якого залежить гладкість граней. Як правило, тьмяний або слабо блискучий діамант багато в чому наслідок неякісного полірування.